Як підтримати людину в горі, не намагаючись її “полагодити”

У горі часто стається щось парадоксальне: люди поруч мають добрі наміри, а слова, які вони говорять, можуть боліти. Не тому, що хтось свідомо хоче зробити зле. Радше тому, що чужий біль вмикає в нас імпульс: “я маю щось зробити”. І тоді замість просто бути поруч ми починаємо “виправляти”. Але горе — не “проблема”. Його не можна “розв’язати”. Натомість можна створити простір, у якому людині безпечно бути з тим, що вона переживає — без потреби маскуватися, бо їй не потрібно нічого доводити, нічого пояснювати й нічого “виправляти” в собі. І дуже часто саме це є підтримкою.

Коли ми чуємо про чиюсь втрату, всередині ніби стискає. Безпорадність — це важко. А поради дають ілюзію, що ми бодай частково контролюємо ситуацію: “скажи мені, що робити — і мені стане легше”. Парадокс у тому, що це “легше” часто з’являється передусім у того/тієї, хто підтримує, — а не в людини, яка в горі.

Якщо ви коли-небудь ловили себе на тому, що говорите: “А ви пробували…?”, “Все буде добре”, “Треба якось жити далі” — це не привід соромитися; радше це сигнал: я намагаюся осмислити чужий біль. Важливо лише помітити цей момент — і повернутися до того, що справді допомагає: присутності та слухання. присутність і слухання.

Емпатичне слухання — це позиція: я поруч, я не тікаю, не оцінюю і не кваплю.

Фрази, які допомагають:

• “Я вас слухаю.”
• “Це звучить дуже важко.”
• “Що це у вас відгукнулося? Як ви з цим почуваєтеся?”
• “Я поруч.”
• “Хочете сказати ще щось?”
• “Якщо я правильно розумію, ви говорите, що… Це так?”
• “Що вам зараз потрібно від мене?”

У цих фразах є щось дуже важливе: вони не намагаються змінити емоції іншої людини. Натомість вони говорять: ваші почуття справжні. Я хочу їх пізнати.

Знецінення буває майже непомітним — інколи воно навіть “загорнуте” в турботу. Але всередині несе повідомлення: ваші переживання для мене надто великі / надто складні / я не витримую безпорадності.

Приклади, які часто ранять (навіть якщо звучать “розумно”):

• “Може, спробуйте ось так…” (коли людині потрібно, щоб її почули, а не спрямовували)
• “Те саме було з моїм знайомим/знайомою…” (перемикає увагу на чужу історію)
• “Могло бути гірше.” (порівнює біль замість того, щоб його визнати)
• “Ой, не переймайтеся так.” / “Не плачте.” (ніби емоції — це помилка)
• “Вам треба щось почитати / послухати / на когось підписатися…” (дає “домашнє завдання” у момент крихкості)
• “Все буде добре.” (сказане тоді, коли нічого не “добре”)
• “Я знаю, що ви відчуваєте — у мене теж колись…” (навіть якщо досвід був подібним, ви не знаєте, що саме відчуває інша людина)

Це не означає, що поради завжди заборонені. Пам’ятайте правило: спочатку стосунок, потім — за потреби — рішення — і лише тоді, коли інша людина про це просить.

Не потрібно бути терапевтом/терапевткою, щоб слухати мудро. Достатньо кількох кроків:

Тримайте в голові думку: те, що здається вам найкращим рішенням або те, що ви зробили б у такій ситуації, тут не має значення. Поки співрозмовник/співрозмовниця не попросить поради, відпускайте ці думки — не чіпляючись за них. Якщо відчуваєте, що “треба щось сказати”, але в голові порожньо, скажіть просто: “Я не знаю, що сказати, але я поруч з вами.”

Замість того, щоб відмахнутися фразою: “Здається, у вас депресія”, спробуйте сказати:

• “Я чую, що вам важко нести це наодинці.”
• “Звучить так, ніби ви вже довго на межі сил, і все це на вас тисне.”
• “Якщо я правильно розумію, найбільше болить те, що після втрати вже нічого не так, як було раніше.”

Не потрібно розуміти їх на 100%. Достатньо не заперечувати їх:

• “Ви маєте право бути виснаженими.”
• “Цілком зрозуміло, що ви відчуваєте злість і безсилля.”
• “Це справді може боліти.”

Це речення повертає кермо людині в горі: “Скажіть, будь ласка, що вам зараз найбільше потрібно.”

• “Ви хочете, щоб я просто був/була поруч і слухав/слухала, чи краще, щоб я поставив/поставила кілька запитань, які, можливо, допоможуть це назвати?”
• “Ви хочете, щоб я просто послухав/послухала, чи ви хочете, щоб ми спробували знайти якесь рішення?”

Добра новина така: підтримувальне слухання — не про ідеальність. Воно про готовність витримати безпорадність і залишитися поруч, супроводжуючи. А якщо щось прозвучить незграбно — можна повернутися й “полагодити” контакт, а не емоції:

• “Мені здається, я прозвучав/прозвучала так, ніби даю поради. Вибачте. Я хочу вас просто почути.”
• “Я знаю, що можу сказати щось незграбно. Якщо так станеться, скажіть мені, будь ласка — я хочу бути підтримкою, а не тягарем.”

Увага: Спільнота й уважна розмова можуть дуже багато, але бувають ситуації, коли потрібна спеціалізована допомога — особливо якщо з’являються думки про самогубство, посилюються панічні атаки або людина зловживає алкоголем чи іншими речовинами “щоб вижити”. Тоді найважливіше — безпека і контакт із професійною допомогою.